«ПОЕЗІЯ ЗЛАМУ»: АРХІТЕКТУРА МУЗЕЮ У ТВОРЧОСТІ ДАНІЕЛЯ ЛІБЕСКІНДА

Анотація

Постановка проблеми. Дослідження творчості митців архітектури кінця ХХ – початку ХХІ ст., як правило, відбуваються в руслі розгляду характерних рис, притаманних тому чи іншому автору. Більшість наукових праць констатують приналежність споруди до якоїсь течії, напряму, стилю. Але вибір архітектором художніх засобів залишається не зрозумілим, що відбивається в розбіжності образного рішення з призначенням будівлі у сприйнятті споживача. Тому актуальним бачиться розгляд творчості архітекторів, у роботах яких художні та смислові характеристики набувають органічного злиття. Серед таких майстрів − Даніель Лібескінд, який зробив складну мову деконструктивізму єдино можливою для своїх архітектурних робіт. Стаття присвячена розгляду витоків художньої мови видатного архітектора на прикладі проектів музеїв, що складають значну частину його творчості.

Мета статті − проаналізувати характерні риси художньої мови Даніеля Лібескінда на прикладі проектів музеїв. Дослідження проведене на матеріалі творів майстра, які присвячені національній трагедії єврейського народу − війні та Голокосту.

Висновок. Обставини особистого життя Даніеля Лібескінда, а також його захоплення філософією та музикою мали великий вплив на його творчість. Художня мова майстра дуже індивідуальна: в межах одного проекту він поєднує дисонанс та гармонію, трагедію війни та прагнення мирного життя. Композиційні засоби, які архітектор використовує для втілення цих категорій, такі: асиметрія, суперечливі поєднання об’ємів та просторів, віртуозні переплетення ліній та площин. Художня мова всіх будівель музеїв Лібескінда має спільні риси, які можна дослідити в кожному проекті, а саме: зламані, не паралельні лінії, гострокінцеві форми, вторгнення, контраст та сценарій.